ВІЛ інфекція / СНІД

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

ВІЛ інфекція –  це довготривале інфекційне захворювання, яке розвивається в результаті інфікування вірусом імунодефіциту людини і характеризується прогресуючим ураженням імунної системи людини, що проявляється вторинними інфекціями, пухлинами та іншими патологічними проявами.

СНІД – синдром набутого імунного дефіциту.

СНІД – остання стадія ВІЛ – інфекції, яка виявляється різними важкими захворюваннями, опортуністичними інфекціями, пухлинами, що розвиваються на фоні порушень імунної системи.

Перші хворі на СНІД були зареєстровані в США в 1981 році. Збудника захворювання, що призводить до тяжких порушень функції імунної системи було відкрито в 1983 році ученими із Франції і США – Галло і Монтаньє, які незалежно один від одного знайшли його в крові хворих, померлих від СНІДу.

ВІЛ відноситься до класу ретровірусів  родини лентівірусів. Ця родина вірусів викликає захворювання, які розвиваються повільно і протікають тривало. Генетичний матеріал ВІЛ, як і інших ретровірусів, представлений РНК (рибонуклеїновою кислотою), яка є шаблоном для виробництва провірусної ДНК (дезоксорибонуклеїнової кислоти).

ВІЛ  передається тільки від людини людині. На ВІЛ – інфекцію може хворіти  тільки людина. Потрапляючи в організм, ВІЛ дуже швидко проникає в клітини крові – лімфоцити, у яких є рецептори, що мають спорідненість до ВІЛ, так звані,  “CD4 + – Т – лімфоцити”. Такі рецептори також мають деякі інші клітини крові (моноцити і макрофаги), клітини центральної нервової системи, прямої кишки, шийки матки та ін. Завдяки спорідненості білків поверхні вірусу і рецепторів клітини відбувається проникнення ВІЛ в цитоплазму клітини. Потім завдяки ферменту зворотньої транскриптази, з вірусної РНК проходить утворення провірусної ДНК.

Провірусна ДНК “вбудовується” в генетичний матеріал (ДНК) клітини – господаря. Після цього клітина – господар сприймає ДНК вірусу “як рідну”. Вірус стає частиною клітини і залишається нею аж до загибелі клітини. Заражена ВІЛ клітина в процесі життя продуктує нові копії вірусу, виділяє їх в плазму, інші біологічні рідини і секрети. Цей процес розмноження називається реплікацією вірусу. Нові копії вірусу виходять з ураженої клітини, розповсюджуються в організмі, вбудовуються в інші клітини, вражають їх і починають відтворювання нових копій.

В ході утворення нових вірусів часто трапляються “помилки”, які називаються мутаціями. мінливість збудника призводить до того, що деякі ліки, що застосовуються для лікування ВІЛ – інфекції, втрачають свою здатність діяти на ферменти вірусу, тобто розвивається стійкість або резистентність вірусу до даного препарату. Для того, щоб уникнути розвитку резистентності до ліків при лікуванні ВІЛ – інфекції необхідно одночасно застосовувати комбінацію декількох  препаратів.

Стійкість вірусу в навколишньому середовищі

• В зовнішньому середовищі, при висушуванні лімфоїдних клітин, інфікованих ВІЛ, вірусна активність зникає протягом декількох діб.
• При висушуванні безклітинної рідини з додаванням людської плазми вірус гине при температурі 23-27°С через 7 днів.
• В рідкому середовищі при температурі 23-27°С вірус зберігає активність протягом 15 днів, при 36-37°С – 11 днів.
• В крові, призначеній для переливання, вірус переживає роки, а в замороженій сироватці його активність зберігається до 10 років.
• ВІЛ швидко гине при використовуванні дезинфікуючих засобів, ультрафіолетового опромінювання; при нагріванні вище 56°С втрачає активність через 30 хв.

Прояви ВІЛ – інфекції

Збільшення лімфатичних вузлів є однією з ранніх ознак ВІЛ – інфекції. Лімфатичні вузли розміром з горошину і більше, як правило, не турбують людину. Збільшення лімфатичних вузлів не пов’язано з гострими захворюваннями і зберігається протягом 3-х місяців і більше.

Збільшення розмірів печінки і селезінки часто спостерігаються у людей з ВІЛ – інфекцією. Виражене збільшення розмірів цих органів може призводити до збільшення розмірів живота людини.Збільшення печінки, пов’язане  з ВІЛ – інфекцією, як правило,  не супроводжується появою жовтого забарвлення шкіри і склер.

Порушення темпів фізичного розвитку виявляється тим, що сповільнюються темпи збільшення маси тіла і росту людини.

Порушення фізичного розвитку при прогресуванні ВІЛ – інфекції призводить до  розвитку синдрому виснаження (вастинг-синдрому), для якого характерні втрата більше 10 % маси тіла, підвищення температури тіла і розлад стулу протягом 30 днів і більше.

Ураження шкіри часто спостерігають при ВІЛ – інфекції. Причиною їх може служити як алергія, так і різні інфекційні збудники (гриби, бактерії, віруси).

Однією з однак ВІЛ – інфекції є збільшення (припухлість) навколовушних слинних залоз. Цей стан зазвичай не супроводжується підвищенням температури тіла і хворобливістю.

Безпосередня дія ВІЛ на клітини нервової системи призводить до розвитку ВІЛ – енцифалопатії.

Прогресуюче порушення функції імунної системи при ВІЛ – інфекції призводить до того, що мікроорганізми і віруси – природні мешканці зовнішнього середовища (що не викликають захворювання у людей з нормальною функцією імунної системи) – викликають у хворого захворювання, які називаються опортуністичними інфекціями (опортуніст – пристосованець).

Одним з проявів ВІЛ – інфекції є поява пухлин (Саркома Капоші, злоякісні лімфоми або лімфосаркоми).

Перебіг ВІЛ – інфекції

Рекомендованою в Україні (наказ МОЗ України від 04.10.2006 № 658) є Клінічна класифікація стадій ВІЛ – інфекції у дорослих та підлітків. Але потрібно мати на увазі, що перебіг ВІЛ – інфекції, як і терміни настання та тривалості кожної стадії захворювання, можуть значною мірою відрізнятися між собою у різних людей. Величезна кількість причин  роблять  свій внесок у ці розбіжності.

Клінічна стадія 1. Після інкубаційного періоду, що при ВІЛ – інфекції становить від двох до шести тижнів, у більшої частини ВІЛ – інфікованих впродовж багатьох років (від 5 до 10, а іноді навіть і до 20 років) не виявляється жодних симптомів захворювання. Проте у невеликої ачстини ВІЛ – інфікованих розвиваються клінічні симптоми гострої вірусної інфекції: висока температура, болі у горлі, слібкість, міалгії, артралгії, висипка, збільшення завушних, шийних, над – і підключичних, підпахових та інших лімфатичних вузлів та інші симптоми. Поступово усі вищеназвані симптоми згасають і ВІЛ – інфекція набуває безсимптомного перебігу. В цей час ВІЛ – інфіковані, як правило, почуваються добре, ведуть звичайне життя, проте впродовж всього часу безсимптомного перебігу вірус розмножується в організмі людини.

Поступово безсимптомна інфекція може переходити у персистуючу генералізовану лімфаденопатію (ПГЛ). Збільшення лімфовузлів виявляють випадково  при медичному огляді. Здебільшого вони не турбують ВІЛ – інфіковану людину. Вони не болючі, м’які, не пов’язані із навколишньою клітковиною, колір шкіри над ними незмінний. В подальшому лімфовузли можуть зменшуватись у розмірі та ставати більш щільними (твердими) проте не болять. У частини ВІЛ – інфікованих ПГЛ супроводжується високою температурою (39°С і вище), ознобами, посиленим потовиділенням.

Клінічна стадія 2. Захворювання прогресує.ВІЛ – інфікований може швидко втрачати вагу. Рівновага між  імунною відповіддю організму і дією вірусу порушена у бік активації репродукції і зменшення кількості Т4-клітин. Спостерігають ураження слизових оболонок та шкіри бактеріями, герпесвірусами, грибами: рецидивуючі бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів, оперізуючий лишай, ангулярний хейліт, рецидивуючий афтозний стоматит, папульозний сверблячий дерматит, себорейний дерматит, грибкові ураження нігтів.

Клінічна стадія 3. Поступово кількість Т4 – лімфоцитів зменшується, що призводить до розвитку бактеріальних, вірусних, грибкових уражень; спостерігається волосиста лейкоплакія язика, легеневий туберкульоз. Формуються важкі бактеріальні інфекції, гострий некротизуючий виразковий гінгівіт. ВІЛ – інфікований може багато часу проводити у ліжку – не менше  50 % денного часу через втрату сил. Можливі значні втрати ваги тіла – понад 10 %, тривала та немотивована діарея, лихоманка більше місяця.

Клінічна стадія 4 (стадія СНІДу). У 80-90 % хворих  спостерігається ураження ЦНС, що спричиняє сильний головний біль, знижується зір, людина втрачає орієнтацію, розвивається опосередкована неврологічна симптоматика, загальмованість, депресія та прогресуюча недоумкуватість – деменція.

Таким чином для ВІЛ – інфекції характерний багаторічний перебіг хвороби. Захворюваність з часом призводить до прогресуючого зниження Т – клітинного імунітету та, якщо його адекватно не лікувати,  до важких форм опортуністичних захворювань.

У більшості осіб, інфікованих ВІЛ, впродовж тривалого часу клінічні прояви хвороби відсутні; у частини  – слабо виражена клінічна картина; і тільки у незначної кількості клінічна картина розвивається гостро.

ВІЛ – інфекція не має власної, конкретної клінічної картини, оскільки вона представлена низкою СНІД – асоційованих хвороб і інших захворювань, переважно у вигляді суперінфекції, спричинених умовно – патогенними збудниками, у тому числі і тими, що тривалий час персистують в організмі людини, не спричиняючи патологічних процесів в умовах звичайного функціонування імунної системи, а при СНІД набувають злоякісного, рецидивуючого перебігу.

Що таке АРТ?

СНІД, на превеликий жаль, невиліковний. Проте існують методи лікування, які сповільнюють розвиток ВІЛ – інфекції.

Лікування, догляд і підтримка людей, які  живуть з ВІЛ – інфекцією/СНІДом (ЛЖВС), є невід’ємним компонентом ефективної профілактики ВІЛ – інфекції/СНІДу.

Антиретровірусна терапія (АРТ) – одне з важливих досягнень в історії медицини. Початок антиретровірусної терапії відноситься до 1987-1990 року.

АРТ поряд з профілактикою та лікування опортуністичних інфекцій, паліативною допомогою є невід’ємним компонентом програми надання  комплексної медичної допомоги ВІЛ – інфікованим.

Використання АРТ дає змогу знизити показники захворюваності та смертності, зумовлених ВІЛ – інфекцією. Метою АРТ є максимальне пригнічення реплікації ВІЛ, відновлення функції імунної системи, подовження та підвищення якості життя ВІЛ – інфікованих.

Важливими заходами, з точки зору забезпечення ефективності лікування, є: підготовка пацієнтів до приймання АРВ – препаратів, допомога їм у дотриманні режиму лікування.

Початок і проведення АРТ у ВІЛ – інфікованих дорослих та підлітків мають здійснюватись відповідно до затвердженого МОЗ України “Клінічного протоколу” № 658 від 04.10.2006 р., який ґрунтується на рекомендаціях ВООЗ і враховує спектр АРВ – препаратів, зареєстрованих в Україні. Найпріоритетнішими заходами, з точки зору забезпечення ефективності лікування,  є контроль за прийманням препаратів і допомога пацієнтам у дотриманні режиму лікування. Найменше порушення розробленої схеми лікування може призвести до непередбачуваних наслідків.

Варто нагадати, що препаратів, які повністю звільняють хворого від ВІЛ, поки що немає. Навіть ті особи, в яких на тлі лікування ВІЛ у крові не визначають,  залишаються інфікованими і можуть інфікувати інших людей під час статевих стосунків, користування спільними шприцами тощо.

Мета терапії – подовження життя ВІЛ – інфікованої людини, покращення його якості та зниження частоти передавання ВІЛ.

У практику лікування від СНІДу та ВІЛ – інфекції в 1996  році впроваджено перспективний методот під назвою тритерапія (комбінована терапія трьома препаратами) або високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ).

Унаслідок використання  тритерапії вже на кінці 90-х років минулого століття помічено зниження показника смертності  від СНІДу на 30-40 %, стійке зниження концентрації ВІЛ у крові (вірусне навантаження(ВН)), збільшення CD4 + – Т лімфоцитів і зменшення вірогідності прогресування хвороби.

Загальні принципи використання АРТ:

1. Застосування комбінацій кількох (не менше 3) ВААРП одночасно, щоб забезпечити можливість зниження ВН до рівня, що його неможливо виявити лабораторним методом, зниження ризику стійкості до лікарських препаратів.

2. Забороняється використання монотерапії. Лікування одним антиретровірусним препаратом призводить до швидкого розвитку стійкості ВІЛ до лікарських препаратів.

3. Тривалість і безперервність приймання препаратів, оскільки вони не виліковують хворого, не елімінують ВІЛ з організму, а лише пригнічують реплікацію вірусу.

4. Своєчасне призначення та вибір оптимальної за ефективністю і переносимістю схеми.

5. Терапія має бути контрольованою. Дотримання режиму лікування ≥95 % дає можливість досягти супресії вірусу у 80 % випадків.

6. Під час лікування слід враховувати можливість і бажання пацієнта це робити у суворія відповідності з призначеною схемою.

ВІЛ – інфіковані пацієнти мають отримувати лікування за схемою АРТ тривалий час – майже все життя. Для успішного лікування важливо дотримуватися режиму лікування, виконувати всі призначення лікаря. Доведено, що у разі ретельного дотримання схеми лікування ймовірність встановлення стійкого контролю за вірусом зростає, і навпаки – недотримання режиму лікування підвищує вірогідність негативного у вірусологічному плані результату, розвитку резистентності (стійкості вірусу) до ліків, що обмежує ефективність лікування.

Відбір кандидатур для початку АРТ проводить лікар, який систематично спостерігає ВІЛ – інфікованого. У формуванні готовності  пацієнта до дотримання режиму АРТ можуть брати участь психолог – консультант, медична сестра, соціальний працівник, консультант за принципом “рівний-рівному”, які пройшли курс навчання із соціально – психологічного супроводу ВІЛ – інфікованих та позитивного ставлення до АРТ.

Лікування, догляд та підтримка людей, що живуть з ВІЛ (далі – ЛЖВ), в Україні ґрунтується на таких засадах:

• АРТ повинна призначатися для усіх пацієнтів, які мають медичні показання та висловили бажання лікуватися, не обмежуючи доступ до лікування для споживачів ін’єкційних наркотиків (далі – СІН), у тому числі тих, які отримують замісну підтримуючу терапію (далі – ЗПТ); працівників комерційного сексу; чоловіків, які мають секс з чоловіками (далі – ЧСЧ); ув’язнених та інших соціально уразливих груп населення, а також пацієнтів з ко – інфекціями: вірусний гепатит/ВІЛ, туберкульоз/ВІЛ. Прийняття рішення про призначення АРТ не повинно залежати від політичних або соціальних чинників.
• Програми антиретровірусного лікування повинні передбачати обов’язкове надання комплексної, всебічної допомоги та підтримки, необхідних для кожного пацієнта, з урахуванням його індивідуальних потреб, способу життя та особливостей поведінки.
• Супровід ВІЛ – інфікованих пацієнтів має бути комплексним, зосередженим на потребах пацієнтів, здійснюватись систематично, від моменту встановлення діагнозу ВІЛ – інфекції.
• Лікування ВІЛ – інфікованих пацієнтів включає широкий спектр видів медичної допомоги. Наприклад, для СІН має бути передбачений доступ до наркологічної/психіатричної допомоги, ЗПТ, реабілітаційних програм, спрямованих на відмову від споживання наркотичних речовин, програм зменшення шкоди, а також надання соціально – психологічної допомоги.
• Організація супроводу ВІЛ – інфікованих пацієнтів здійснюється командою фахівців та спеціалістів, що включає, але не обмежується лікарем – медичною сестрою – соціальним працівником – консультантом за принципом “рівний-рівному”.
• Спеціалізована медична допомога дорослим та підліткам з діагнозом ВІЛ – інфекція надається через мережу спеціалізованих закладів, які мають бути укомплектовані необхідним обладнанням та персоналом.
• Дотримання режиму прийому ліків, формування та підтримка прихильності до лікування є запорукою успіху лікування та розглядаються як невід’ємні складові програми АРТ. Пріоритетними заходами у цьому напрямку є: навчання пацієнтів, постійна допомога пацієнтам та контроль прихильності до лікування.
• Залучення спільнот ЛЖВ до організації АРТ є вкрай важливим для забезпечення ефективності лікування хворих на ВІЛ – інфекцію/СНІД.
• Для АРТ застосовують оригінальні й генеричні антиретровірусні препарати, що відповідають вимогам якості, у тому числі ті, що включені до переліку Програми прекваліфікації Всесвітньої організації охорони здоров’я.

ВІЛ – інфекція не передається побутовим шляхом:

• при дотиках, обіймах, рукостисканнях;
• через поцілунки;
• при спільному проживанні в одній квартирі;
• через посуд, столові прибори;
• через їжу;
• фекально – оральним шляхом;
• через постільну білизну, предмети побуту, іграшки;
• повітряно – крапельним шляхом (у тому числі при чханні і кашлі);
• при купанні у воді;
• через ручки дверей і кранів, унітази;
• через гроші;
• через спортивні снаряди;
• при укусах комах або тварин.

Джерелом ВІЛ – інфекції є ВІЛ – інфікована людина як з клінічними проявами так і без клінічних ознак інфекції. В організмі такої людини виявляється в усіх без  винятку біологічних рідинах (кров, сеча, піт, сім’я, слиз піхви, слина, слізна рідина, грудне молоко тощо). Найбільші концентрації вірусу визначаються у крові, сімені, виділеннях піхви та у грудному молоці (саме у такій послідовності), що має велике епідеміологічне значення при розповсюдженні ВІЛ – інфекції. В інших біологічних рідинах концентрація вірусу незначна, і за умови дотримання санітарно – гігієнічних вимог під час побутового спілкування вдома, на роботі, в школі та інших закладах інфікування людей не відбувається.

Встановлено три основні шляхи інфікування ВІЛ, а саме:

• Статевим шляхом – при гомосексуальних чи гетеросексуальних статевих контактах (під час анального, вагінального та орального сексу).
• Парентерально (ін’єкційно, через кров та інші біологічні рідини) – після переливання інфікованої цільної крові або її компонентів; нестатеве зараження через пошкоджені шкіру і слизисті оболонки людей, що контактують з кров’ю або деякими секретами (слизом з піхви, грудним молоком, спермою, виділенням з ран, спинномозковою рідиною і ін.) хворих на ВІЛ – інфекцію; при використанні забруднених шприців, інструментарію; при пересадці інфікованих органів, кісткового мозку, штучної інсемінації інфікованою спермою.
• Перинатальним шляхом від матері до дитини – вертикальний шлях (внутрішньоутробно через плаценту від ВІЛ – інфікованої матері; під час пологів – при контакті плоду з інфікованою кров’ю або секретами матері, або при заковтуванні плодом материнської крові або інших рідин) та горизонтальний (інфікування дитини при вигодовуванні грудьми або грудним молоком ВІЛ – інфікованої матері).

Годування грудьми подвоює ризик інфікування і частоту передачі ВІЛ новонародженій дитині. В молоці ВІЛ – інфікованої матері міститься величезна кількість вірусу та клітин, в яких продовжує розмножуватись вірус. Тому вірус може потрапити до дитини через мікротравми та тріщини в слизовій оболонці ротової порожнини дитини.

В усьому світі домінує статевий або сексуальний шлях передачі ВІЛ. Проте домінування того чи іншого шляху передачі інфекції може бути різним в різних регіонах світу і залежить, для кожної окремої  країни, від соціальних, культурних, етнічних умов та укладу життя.

Враховуючи шляхи передачі, можна виділити уразливі до ВІЛ – інфікування контингенти населення: в залежності від їх поведінки (споживачі ін’єкційних наркотиків, чоловіки, що мають секс з чоловіками, працівники комерційного сексу), а також люди, що легко йдуть на статеві зв’язки з незнайомими партнерами; діти, народжені ВІЛ – інфікованими матерями; реципієнти крові та продуктів крові, які містять ВІЛ.

Вірогідність інфікування ВІЛ залежить від дози вірусу. Інфікуючою дозою для ВІЛ є 0,01 мл. крові. Важливо пам’ятати, що навіть  великі концентрації  вірусу не завжди призводять до зараження людини. Здорові, не ушкоджені шкіряні покрови та слизові оболонки є непроникними для ВІЛ. Проте будь-які рани, пошкодження, мацерації можуть стати відкритими “воротами” для проникнення ВІЛ до кровотоку і, відповідно, до чутливої клітини.

В кожному випадку є певна вірогідність передачі вірусу.

Вірогідність передачі ВІЛ при одноразовому контакті складає:

• Внутрішньовенне введення наркотиків – майже 30 %
• Незахищений вагінальний статевий акт – 0,1 %
• Незахищений анальний статевий акт – 1,0 %
• Переливання крові та її продуктів – 90 %
• Від матері до дитини – від 30 до 45 % (при відсутності ППМД)
• При отриманні медичної допомоги з ушкодженням шкіри та слизових оболонок – майже 0,3 %

ДКТ – добровільне консультування і тестування на ВІЛ – інфекцію.

Характеризуючи роль ДКТ для людини і суспільства, можна зазначити, що впровадження стратегії ДКТ підвищує рівень інформованості населення щодо ВІЛ – інфекції/СНІДу, знижує рівень стигматизації та дискримінації в суспільстві, формує безпечну поведінку, сприяє запобіганню передачі ВІЛ від матері до дитини, забезпечує прихильність до лікування та профілактики, запобігає поширенню ВІЛ серед населення в цілому і, особливо, серед уразливих груп та контингентів, тобто в цілому виступає як ефективний інструмент профілактики ВІЛ – інфекції.

В Україні стратегія ДКТ регламентується “порядком добровільного консультування і тестування на ВІЛ – інфекцію”, який розроблено відповідно до Закону України “Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) та соціальний захист населення” та Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 264 “Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ – інфекції/СНІДу” на період до 2011 року та Національною програмою “Забезпечення профілактики ВІЛ – інфекції, допомоги та лікування ВІЛ – інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки”.

Метою ДКТ є надання добровільної консультативної допомоги населенню стосовно шляхів поширення ВІЛ – інфекції та профілактики інфікування, сприяння прийняттю  добровільного інформованого рішення щодо тестування на ВІЛ, визначення ВІЛ – статусу людини, підтримка подальшої безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, отримання своєчасної медичної допомоги: обстеження на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), опортуністичні інфекції та їх лікування, своєчасний початок антиретровірусної терапії (АРТ), профілактика вертикальної трансмісії ВІЛ, послуг з планування сім’ї та всебічної підтримки (в тому числі за принципом “рівний – рівному”).

ДКТ є ключовим компонентом програм профілактики та здійснення лікування і догляду за хворими на ВІЛ – інфекцію/СНІД.

Завданнями ДКТ є:

1. Зниження темпів поширення ВІЛ – інфекції серед населення шляхом:

1.1. Інформування щодо шляхів поширення ВІЛ – інфекції та відповідних ризиків інфікування, пов’язаних з кожним з них;

1.2.  Ознайомлення із засобами та заходами зменшення ризику інфікування ВІЛ;

1.3. Оцінки індивідуального ризику інфікування ВІЛ, сприяння формуванню у пацієнта власної оцінки ступеня особистого ризику інфікування ВІЛ;

1.4.Інформування про процедуру тестування та практичне значення результатів;

1.5. Тестування на ВІЛ – інфекцію;

1.6. Надання психологічної та соціальної підтримки;

1.7.Інформування про існуючі державні і комунальні установи, організації та заклади, медичні заклади інших форм власності, об’єднання громадян, що надають медичну, психологічну, юридичну, соціальну та інші види допомоги особам, які її потребують;

1.8. Сприяння щодо прийняття добровільного інформованого рішення стосовно проходження тестування на ВІЛ – інфекцію;

2. Інформування з правових питань, пов’язаних з  проблемами ВІЛ – інфекції/СНІДу;

3. Сприяння підвищенню рівня здоров’я населення, в тому числі подовженню та покращенню якості життя людей, які живуть з ВІЛ.

Основні принципи ДКТ

відповідно до Протоколу ДКТ, розробленому на рекомендаціях ВООЗ та ЮНЕЙДС, основними принципами ДКТ є:

Добровільність.

Тестування для виявлення ВІЛ – інфекції може бути проведено тільки після усвідомленої та добровільної згоди пацієнта. Це означає,  що пацієнту  надано зрозумілою для нього мовою у доступній формі достатньо інформації, він зрозумів позитивні та негативні наслідки виявлення свого ВІЛ – статусу, дав  письмово підтверджену згоду на проходження тестування або відмовився від нього чи відклав своє рішення щодо його проходження без будь-якого примусу. Тиск або примушення при тестуванні не припустимі.

Добровільність передбачає також відсутність примусу щодо прийняття рішення стосовно зміни ризикованої поведінки особою, яка звернулась за послугами ДКТ.

Конфіденційність.

Інформація, яка стала відома консультанту чи особі, яка проводила тестування, під час надання послуг ДКТ (факт звернення особи, зміст отриманих послуг, дані про особисте життя пацієнта, контактні реквізити, результати тесту тощо), є конфіденційною. Ця інформація може бути передана законним представникам неповнолітнього або недієздатного пацієнта, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання, суду у випадках, передбачених законами України.

Пере – та післятестове консультування, а також повідомлення про результат тесту слід здійснювати  з дотриманням конфіденційності.

Анонімність.

за бажанням пацієнта консультація та тестування можуть бути проведені анонімно, тобто без зазначення будь-яких даних, за якими може бути ідентифікована особа (паспортні дані, місце проживання тощо). У такому випадку ДКТ проводиться з використанням коду, який надається пацієнту для проходження консультування та тестування з отриманням його результатів.

Доступність та відсутність дискримінації.

ДКТ повинно бути доступним всім, хто його потребує, без будь-якої дискримінації. Це включає:

– фізичну доступність – шляхом широкого розповсюдження інформації про заклади, які надають послуги з ДКТ (адреси, номери телефонів, режим їх роботи);

– економічну доступність – добровільне тестування повинно бути безоплатним для всіх пацієнтів.

Достовірність та повнота інформації.

Кожному, хто має намір пройти тестування, необхідно запропонувати перед – та після тестове консультування, під час якого надати інформацію про мету та процедуру тестування, шляхи передачі, заходи та засоби профілактики ВІЛ – інфекції, можливі результати тесту, існуючі можливості отримання медичної, психологічної та соціальної допомоги тощо.